Александра Дюма недарма вважають одним із найбільш екранізованих авторів пригодницької прози: за його романами про мушкетерів і графа Монте-Крісто зняли десятки фільмів у різних країнах — від німого кіно 1900-х до масштабних французьких блокбастерів 2020-х. Кожне покоління режисерів заново береться за той самий сюжет, тож фільми Дюма стали своєрідним віддзеркаленням того, як змінюється кіно: від наївного пафосу класики до динамічного монтажу сучасних постановок.
Ця стаття — огляд найпомітніших екранізацій Александра Дюма: класичних французьких версій із Жаном Маре чи Жераром Депардьє та новітніх прем’єр із П’єром Ніне чи Франсуа Цивілем. Порівняємо, як різні режисери бачили д’Артаньяна, Атоса і Едмона Дантеса, та розберемось, чому саме романи Дюма лишаються улюбленим матеріалом для пригодницького кіно вже понад століття.
Секрет популярності простий: тексти Дюма побудовані на впізнаваних архетипах — вірна дружба, зрада, кохання і помста, — а динамічний, пригодницький сюжет майже не потребує адаптації під закони жанру «плаща і шпаги». Александр Дюма екранізації свого доробку навіть не встиг побачити сам, адже перші кіноверсії з’явилися вже після його смерті, але саме завдяки кіно його персонажі — д’Артаньян, Атос чи Едмон Дантес — стали впізнаваними для глядачів, які ніколи не тримали книжку в руках.
Жодна екранізація не вміщує роман Дюма повністю — надто вже вони об’ємні. «Три мушкетери» налічують понад шістсот сторінок, а «Граф Монте-Крісто» — майже тисячу двісті, тому режисери завжди скорочують сюжетні лінії, об’єднують персонажів чи змінюють фінали. Найпоказовіший приклад — фільм «Залізна маска» 1998 року, де сюжет «Віконта де Бражелона» переписали настільки вільно, що від оригінального роману лишився хіба каркас і імена героїв.
Екранізації «Трьох мушкетерів»
Історія про д’Артаньяна та трьох його друзів — Атоса, Портоса і Араміса — стала, мабуть, найчастіше екранізованим сюжетом Дюма: тільки повнометражних версій налічують понад двадцять. Найперша з’явилася ще 1921 року — німий французький серіал режисера Анрі Діаман-Берже тривалістю понад дванадцять годин, розбитий на кілька частин для показу в кінотеатрах.
Класична французька версія (1961)
Режисер Бернар Бордері зняв двосерійну екранізацію з Жераром Барре в ролі д’Артаньяна та Мілен Демонжо в ролі Міледі — цю версію багато французьких глядачів досі вважають найближчою до духу роману. Фільм зберігає неспішний, театральний темп, властивий французькому пригодницькому кіно початку 1960-х, і активно експлуатує мальовничі замкові декорації долини Луари.
Голлівудська дилогія Річарда Лестера (1973–1974)
Режисер Річард Лестер зняв відразу трилогію фільмів із зірковим міжнародним акторським складом: Майкл Йорк у ролі д’Артаньяна, Олівер Різ — Атоса, Ракель Уелч — Констанції, а Чарльтон Гестон — кардинала Рішельє. Спершу планувалася одна тригодинна стрічка, але матеріал розділили на два фільми — «Три мушкетери» (1973) та «Четверо мушкетерів» (1974), а третю частину, «Повернення мушкетерів», випустили вже 1989 року з тим самим акторським складом.
«Залізна маска» (1998)
Формально ця голлівудська стрічка екранізує заключний роман циклу — «Віконт де Бражелон», хоча від першоджерела лишилися здебільшого імена персонажів. Леонардо Ді Капріо зіграв одразу дві ролі — короля Людовика XIV та його ув’язненого брата-близнюка, а Жерар Депардьє втілив постарілого Портоса, Джон Малкович — Атоса, Джеремі Айронс — Араміса. Фільм зібрав у прокаті майже 183 мільйони доларів при бюджеті 35 мільйонів і нещодавно пережив другу хвилю популярності на стрімінгових платформах.
Французька дилогія Мартена Бурбулона (2023)
Найсвіжіша й, на думку багатьох критиків, найточніша спроба: Франсуа Цивіль зіграв д’Артаньяна, Венсан Кассель — Атоса, а Ева Ґрін — Міледі де Вінтер. Перша частина, «Д’Артаньян», зібрала понад 3,3 мільйона глядачів лише за перші тижні у французькому прокаті й отримала 98% схвальних рецензій на Rotten Tomatoes; другий фільм, «Міледі», вийшов того ж року і завершив історію протистояння мушкетерів із кардиналом Рішельє.
Екранізації «Графа Монте-Крісто»
Історія помсти Едмона Дантеса виявилася не менш популярною за пригоди мушкетерів — і так само пережила кілька поколінь екранізацій, кожна з яких по-своєму трактує тему справедливості й прощення.
Версія з Жаном Маре (1954)
Режисер Робер Верне зняв уже другу свою екранізацію роману — цього разу в кольорі, з Жаном Маре в головній ролі. Стрічка, поділена на дві частини — «Зрада» та «Помста», — зібрала у французькому прокаті понад сім із половиною мільйонів глядачів і на довгі роки лишалася еталонною версією для цілого покоління французів.
Телевізійна класика (1979)
Мінісеріал із Жаком Вебером у ролі Едмона Дантеса й досі вважають однією з найповніших екранізацій — творці дозволили собі розтягнути сюжет на кілька серій, зберігши значно більше сюжетних ліній, ніж будь-яка кінематографічна версія, включно з другорядними лініями помсти окремим ворогам Дантеса.
Телефільм із Жераром Депардьє (1998)
Депардьє зіграв Дантеса вже у зрілому віці — цю масштабну телевізійну постановку знімали одразу кількома мовами для міжнародного прокату, і вона стала однією з найдорожчих телеверсій роману свого часу. Попри це, критики відзначали, що фізична статура актора не зовсім пасувала образу виснаженого в’язня замку Іф.
«Граф Монте-Крісто» з П’єром Ніне (2024)
Нова французька екранізація режисерів Матьє Делапорта та Александра де ла Патальєра стала справжньою кінематографічною подією: фільм зібрав у Франції понад дев’ять мільйонів глядачів, обійшовши навіть легендарний «Амелі», і отримав чотирнадцять номінацій на «Сезар». Після прем’єри продажі роману Дюма у книгарнях зросли вчетверо, а сама стрічка вийшла в американський прокат наприкінці 2024 року.
Екранізації «Королеви Марго» та інших історичних романів Дюма
Роман «Королева Марго» про криваву ніч святого Варфоломія та шлюб Маргарити Валуа з майбутнім Генріхом IV екранізував Патріс Шеро 1994 року. Ізабель Аджані отримала за головну роль премію «Сезар», а італійська акторка Вірна Лізі здобула приз Каннського кінофестивалю за найкращу жіночу роль другого плану. Цю стрічку часто називають найточнішою за духом серед усіх історичних екранізацій Дюма — режисер зберіг і політичні інтриги роману, і похмуру атмосферу доби релігійних воєн у Франції XVI століття.
Менш відома «Графиня де Монсоро» — роман про той самий бурхливий історичний період — також неодноразово екранізовувалася для телебачення в різних країнах Європи, хоча й не здобула такої ж світової слави, як «Королева Марго». Ще один цикл Дюма, «Учитель фехтування», рідше привертає увагу кіностудій, хоча має всі ознаки хорошого матеріалу для історичної драми про кохання на тлі повстання декабристів у Росії.
Нові та очікувані екранізації Александра Дюма
Попит на нові екранізації Александра Дюма не спадає: після касового успіху «Графа Монте-Крісто» 2024 року французькі студії активно шукають права на інші романи автора. Свіжі екранізації Александра Дюма з’являються практично щороку в різних форматах — від повнометражних блокбастерів до телевізійних мінісеріалів, адже пригодницькі сюжети про честь, зраду і помсту не втрачають актуальності для глядача жодного покоління.
Успіх дилогії про мушкетерів і нового «Монте-Крісто» вже підштовхнув продюсерів шукати наступний роман Дюма для екранізації. У французькій пресі неодноразово згадували можливі нові фільми за книгами Александра Дюма — зокрема фільми за мотивами Александра Дюма про д’Артаньяна в зрілому віці, за сюжетом роману «Двадцять років по тому».
Екранізації Александра Дюма — підсумок
Фільми за романами Александра Дюма демонструють, як один і той самий текст може звучати по-новому в кожному десятилітті: від театральної урочистості 1950-х до стрімкого монтажу 2020-х. Жодна кіноверсія не замінює оригінал повністю, але кожна пропонує власний погляд на честь, дружбу і помсту — теми, які Дюма зробив вічними. Порівнюючи класичні й сучасні версії, легко помітити, що змінюється не так сама історія, як спосіб її розповідати: сучасне пригодницьке кіно динамічніше, але класика виграє атмосферою й неквапливим розкриттям характерів.
Список екранізацій Дюма можна продовжувати ще довго: пригодницькі романи автора настільки багаті на сюжетні лінії й яскраві другорядні персонажі, що місця для нових прочитань вистачить ще не одному поколінню режисерів. Лишається обирати, з якої версії почати — класичної французької з Жаном Маре чи найсвіжішої, з Пʼєром Ніне або Франсуа Цивілем у головних ролях.
