Казка «Цап та баран» українською для читання онлайн. Двоє товаришів вирушають у дорогу й опиняються біля вовчого гурту. Силою здолати хижаків вони не можуть, тож доводиться покладатися на сміливу розмову та кмітливість. Коротка пригода поступово перетворює страх на засіб порятунку.
Читати казку «Цап та баран» українською
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана та таких же шкодливих!
— Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо от-сих цапа й барана, бо нема з ними ради. А збирайтесь, цапе й баране, собі з Богом, щоб вас не було у мене в дворі!
Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули.
Пошили вони собі торбу та й пішли.
Ідуть та ідуть. Посеред поля лежить вовча голова.
От баран дужий, та несміливий, а цап сміливий, та недужий:
— Бери, баране, голову, бо ти дужий.
— Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий.
Узяли вдвох і кинули в торбу.
Ідуть та ідуть, коли горить вогонь.
— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не ззіли.
Приходять туди, аж то вовки кашу варять.
—А, здорові! здорові!.. Ще каша не кипить, — мнясо буде з вас…
Ох, там баран злякався, а цап давно вже злякавсь. Цап і роздумавсь:
— А подай лишень, баране, отую вовчу голову!
От баран і приніс.
— Та не цю, а подай більшу! — каже цап.
Баран знов цупить ту ж саму.
— Та подай ще більшу!
От тут уже вовки злякались, стали вони думати-гадати, як би відціля драла дати „бо це, кажуть, такі молодці, що з їми й голови позбудешся, — бач, одну по одній вовчі голови тягають“.
От один вовк починає:
— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить — піду я по воду.
Як пішов вовк по воду: „Хай вам аби-що з вашою компанією!“ Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати:
— От, — каже, — пішов та й сидить, нічим кашу долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку.
Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів, сидів:
— Ось піду лишень я, так я їх прижену.
Як побіг, так і той рад, що втік.
То тоді цап до барана:
— Е, щоб нам трьом та цапа й барана бояться? Ось ходім, ми їх поїмо!
Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли, та й на дуба зібрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміліший, — ізліз аж на верха, баран несміливий, — так нижче.
— От, лягай, — кажуть вовки ковтуноватому вовкові, — ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати.
Як ліг вовк до гори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дріжить; як упаде, та на вовка. Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:
— Подай мені ворожбита!
Вовки як схватились, так аж пил по дорозі закурився.
