Дружба — це не просто слово. Це невидимий міст між серцями, що витримує випробування часом і мовчанням. У кожній притчі про дружбу — життєва мудрість, яка говорить просто про найважливіше: щирість, вірність, довіру. Ми зібрали найкращі короткі притчі про дружбу та відданість, що надихають цінувати тих, хто поруч, і вчать бачити справжнє — серцем. Відкрийте для себе ці короткі історії, як спалахи світла — вони гріють довго після прочитання.
Притча Лев та мишеня
ев опісля обіду ліг в холодочку опочивать. Тіко що гарно задрімав, а мишеня вилізло з своєї нори і побігло навпрямець через лева. Лев спросоння подумав, що його хто-небудь лове, здригнув, підняв голову, аж то мишеня по йому пробігло. Лев тоді й каже: «Як ти сміло мене безпокоїть?! Ти знаєш, хто я? Та я тебе тут роздавлю так, що твого й потроху не останеться».— «Государ-батюшка! — жалібно запищало мишеня.— Будь ласкавий, прости. Помилуй мене, нещасного… Я невзначай потривожило тебе. Не души мене, я тобі колись в пригоді стану». Лев засміявся. Йому дуже чудно стало, що мишеня таку нісенітницю варняка. А далі каже: «Ну, ступай по своїй дорозі; побачу, як ти мені в пригоді станеш. Тіко гляди, більше не одважуйсь старших од себе безпокоїть».
Мишеня швиденько побігло од лева і сховалось в бур’яні; дуже раде було, що не попалось в лапи до лева.
Не пройшло і тижня після того, як лев гомонів на мишеня і сваривсь задушить його. Попавсь бідняга і сам в біду. Ноччю гуляв по лісу і попавсь в тенети. Скільки він не пручавсь, не міг викрутиться; що не дужче тріпавсь, все більше і більше вплутувавсь. Мишеня побачило, що лев попався в біду і ніяк не може вирваться, прибігло до його і почало гризти тенети. Не пройшло й півгодини, як тенети були вже переточені. Лев випроставсь, подякував мишеняті і подавсь подалі од того місця.
Притча Друг пізнається у …
Один молодий хлопець запитав дуже багату людину, в чому секрет її успіху. Як йому вдалося з бідного хлопчини перетворитися на успішного бізнесмена?
Відповідь була простою:
— Я навчився правильно обирати друзів! Чув вислів: «друг пізнається в біді»? — запитав бізнесмен.
— Так! Я керуюся цим правилом, — щиро зізнався юнак.
— Забудь його, воно в корені невірне. Друг пізнається в радості! — Юнак знітився і дуже здивувався.
— Дивись, — продовжив учитель, — коли в тебе проблема, тобі погано, ти біжиш і ділишся цим з другом. Тепер проблема вже у вас обох. Ви обоє засмучені, обоє стурбовані. Правильно?
— Так! — відповів юнак, — і мій друг допомагає мені її вирішити!
— Першу проблему, можливо, і допоможе вирішити. Але всі наступні — точно ні. Він просто сидітиме й жалітиме тебе.
— Але ж це добре, він мене підтримує! — наполягав юнак.
— Це жахливо! Бо ти теж починаєш себе жаліти, замість того, щоб вирішувати проблему. Мені пощастило, — продовжив учитель, — у моєму житті були друзі, які не жаліли мене й тим більше не розв’язували мої проблеми. Вони просто щиро раділи моїм перемогам! Насправді, якщо в тебе проблема — виріши її сам, а вже потім іди до друга й разом відсвяткуйте твою перемогу. Жаліти іншу людину дуже легко. А от щиро радіти чужим успіхам — цьому треба вчитися. Ось це і є справжня дружба — така, що допомогла мені стати успішним.
Притча Двоє друзів
Зворушлива притча від італійського священика Бруно Ферреро про двох воїнів, гідних називатися справжніми друзями. Вони не бояться діяти, відчувати і просто жити. Не страшно їм і піти… бо вони точно знають, що недарма проживають дні.
Старший називався Франк і мав 20 років. Молодшого звали Тед, і йому було 18. Разом вони проводили багато часу. Їх дружба сягала ще молодших класів школи. Разом вони вирішили піти до війська. Перед виїздом з дому склали присягу перед собою і перед родинами, що берегтимуть одне одного.
Їм пощастило, і вони опинилися в одному батальйоні. А далі їх послали воювати. Це була страшна війна, що точилася посеред розпечених пісків пустелі.
Якийсь час Франк і Тед перебували в облозі. Та ось одного вечора надійшов наказ здійснити рейд на ворожу територію.
Вояки під пекельним вогнем супротивника ішли вперед цілу ніч. Зранку дісталися до якогось села. Проте Теда не було. Франк кинувся його шукати, аж знайшов прізвище друга у списку зниклих безвісти. Франк підійшов до командира із проханням дозволити йому рушити на пошуки.
— Це надзвичайно небезпечно, — сказав командир, — Я вже й так втратив твого друга, а ти хочеш, аби позбувся й тебе? Там іде страшна стрілянина.
Проте Франк все ж подався шукати Теда. Минуло кілька годин, заки він знайшов його. Тед був смертельно поранений. Франк обережно узяв його на плечі. Але тут зненацька пролунав постріл. З останніх сил Франкові таки вдалося донести друга до табору.
— Чи ж варто було вмирати, аби врятувати вбитого? — спитав командир.
— Так, — прошепотів Франк, — Перед смертю Тед вимовив: «Я знав, що ти прийдеш».
Притча Муха та бджола
Запитав якось комар муху:
– Чи є десь в околиці квіти?
– Щодо квітів нічого не знаю, – відповіла йому муха. – А от гною в отому рові – повнісінько.
І муха почала перелічувати комарові всі навколишні смітники, на яких йому обов’язково треба побувати.
Полетів комар у вказаному напрямку і зустрів по дорозі бджолу.
– Чи не бачила ти в околиці якісь нечистоти? – спитав він у неї.
– Смітники? Нечистоти? Ні, ніде не бачила, – здивувалася бджола. – Тут так повно духмяних квітів!
І бджола детально розповіла, на який поляні ростуть лілії, а де зовсім нещодавно розпустилися гіацинти.
От чому так важливо правильно вибирати собі друзів.
Притча Скільки людині потрібно друзів
Як гадаєш, скільки треба мати друзів, аби почуватися щасливим? Одного, двох, чи, може, кілька десятків? Дотепна притча про дружбу від Бориса Крумера відповість на це риторичне питання і допоможе розставити усі крапки над «і».
Учень прийшов до Вчителя і запитав його:
— Вчителю, скільки друзів повинно бути у людини – один чи багато?
— Все дуже просто, – відповів Учитель, — зірви мені он те червоне яблуко з верхньої гілки.
Учень задер голову і відповів:
— Але воно дуже високо висить, Учителю! Мені не дістати.
— Поклич друга, нехай він допоможе тобі, — відповів Майстер.
Учень покликав іншого учня і став йому на плечі.
— Мені все одно не дістати, Учителю, — промовив засмучений учень.
— У тебе більше немає друзів? — посміхнувся Учитель.
Учень покликав ще приятелів, які крекчучи стали підійматися один одному на плечі та спини, намагаючись побудувати живу піраміду. Але яблуко висіло занадто високо, піраміда розсипалася, і учень так і не зміг зірвати жадане яблуко.
Тоді Вчитель покликав його до себе:
— Ну, ти зрозумів, скільки людині потрібно друзів?
— Зрозумів, учитель, — сказав учень, потираючи забитий бік, — багато — щоб усі разом ми змогли вирішити будь-яку проблему.
— Так, — відповів майстер, засмучено похитуючи головою, — дійсно, потрібно багато друзів. Щоб серед усього цього збіговиська гімнастів знайшовся хоча б один розумний чоловік, який здогадався б принести драбину!
