Казка «Ріпка» Івана Франка українською для читання онлайн. Дід Андрушка вирощує велику ріпку, але не може самотужки витягти її із землі. До роботи долучаються баба Марушка, дочка Мінка та домашні тварини. У літературній обробці Івана Франка знайомий народний сюжет звучить ритмічно й нагадує, що навіть найменша допомога може виявитися потрібною. Історію можна також послухати українською.
Читати казку «Ріпка» українською
Був собі дід Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мінка, а в дочки собачка Хвінка, а в собачки товаришка киця Варварка, а в киці годованка мишка Сіроманка.
Раз весною взяв дід рискаль та мотику, скопав у городі грядку велику, гноєм трохи попринадив, грабельками підгромадив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.
Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Що-день ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.
Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка була, потому як кулак, потому як буряк, потому як два, а на кінці стала така, як дідова голова.
Тішиться дід, аж не знає, де стати. “Час, — каже, — нашу ріпку рвати!“ Пішов він у город — гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб; тягне руками, уперся ногами, добуває сил усіх, сопе, як ковальський міх; мучився-потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку: „Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!“ Пішли вони в город — гуп, гуп! Взяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече — тягнуть, аж піт тече! Смикає дід ріпку за чівку, смикає баба діда за обшивку, працюють руками, упіраються ногами; промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе баба дочку Мінку: „Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!“ Пішли вони у город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку; тягнуть руками, упіраються ногами; промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Хвінку: „Ходи, Хвіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!“ Пішли вони в город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за обшивку, дочка бабу за запаску, собачка дочку за спідничку; промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе собачка кицю Варварку: „Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи.“ Пішли вони в город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть і руками і зубами, упираються ногами; промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку: „Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!“ Пішли вони в город — гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку — як потягли, як потягли, та й покотились. Упала ріпка на діда Андрушку, дід на бабу Марушку, баба на дочку Мінку, дочка на собачку Хвінку, собачка на кицю Варварку, а мишка — шусть у шпарку.
