«Дід, баба та курочка ряба» — українська народна казка з довгим ланцюжком незвичайних подій. Курочка зносить золоте яєчко, яке дід і баба не можуть розбити, та мишка випадково зачіпає його хвостиком. Звістка про цю пригоду переходить від одного героя до іншого: риплять двері, дуб опускає гілля, баран збиває роги, а далі до історії долучаються нові персонажі. Читайте українською цю розгорнуту народну версію та стежте, як із кожним повтором змінюється розповідь. На відміну від короткої казочки про Рябу, тут оповідь продовжується далеко за межами дідової хати.
Читати онлайн казку «Дід, баба та курочка ряба» українською
Був собі дід та баба, а у їх – курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять.
Стоїть дуб.
– Двері, двері, чого ви рипите?
– Поспускай гілля, то скажу.
Дуб і поспускав гілля.
– Як же, – кажуть, – нам не рипіти, був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав.
Іде баран води пити:
– Дубе, дубе, чого ти гілля поспускав?
– Збий собі роги, то скажу.
Він взяв і позбивав.
– Як же мені не поспускати: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив.
Прийшов баран до річки.
– Баран, баран, чого ти роги позбивав?
– А стань крив’яною, то скажу.
Річка стала крив’яною.
– Як же мені не позбивати: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала.
Приходе до річки попова дівка, тарілки мити.
– Річка, річка, чого ти крив’яною стала?
– А побий отой посуд, то скажу.
Дівка і побила.
– Як же, – каже, – мені крив’яною не стати: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуд побила.
Прийшла дівка додому, а попадя діжу вчинила.
– Чого ти, – пита, – посуд побила?
– А порозкидайте цю розчину по хаті, то скажу.
Порозкидала попадя розчину, дівка і каже:
– Як же мені не побити: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуд побила, попадя розчину по хаті порозкидала.
Приходе піп:
– Що це ти наробила?
– А одріж косу, то скажу.
Піп узяв та й одрізав.
– Як же мені не порозкидати: був собі дід та баба, а у їх курочка ряба, та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила. Поклали в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбили. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солов’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуд побила, попадя розчину по хаті порозкидала, піп косу одрізав.
