«Хитрий їжак» — українська народна казка про лисицю, яка хвалилася своєю кмітливістю, та їжака, здатного знайти вихід зі скрути. Лисиця кличе його до чужого виноградника, хоча обережний приятель попереджає про сильце. Коли вона потрапляє в пастку, саме їжак допомагає їй урятуватися. Та під час наступного походу небезпека загрожує вже йому, а лисиця відмовляється віддячити за допомогу. Читайте казку українською та простежте, як герой діє після зради. Ця народна історія має гострий фінал і дає привід поговорити про вдячність, обачність та ціну порожніх обіцянок.
Читати онлайн казку «Хитрий їжак» українською
Одного разу бігла лисиця до саду і здибала по дорозі їжака: «Добрий день, їжаче!» Каже їжак: «Доброго здоров'я!» — «Ходи зо мною у виноградник».
А він каже: «Ой страшно, лисичко, бо там господар накладає сильце; можем упасти у біду».— «О, я,— каже,— не боюся, я навчена, то дам собі раду!» І пішли.
Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка піймалася у сильце. «Ей,— каже,— їжачку, братчику, рятуй!» — «Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені казала, що навчена».— «Ой,— каже,— я уже зі страху забула геть усе».
Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити. «Нічого,— каже,— не роби, лиш як господар прийде, то ти зробися неживою — опусти голову, ноги, так якби була мертва, і, може, ця штука удасться».
А тут і господар. Став над лисицею і каже: «От,— каже,— шкода, що я не був чотири дні у саду, аж лисиця засмерділась». Узявся одною рукою за ніс; а другою вхопив лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
А лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його у товаристві у виноград.
«Та ти забула уже, що з тобою було?» — «Ходи, ходи». От наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а тут їжак упав у сильце.
«Ей,— каже,— сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене».— «А що я тобі по-можу? Я тобі не поможу нічо!» Та й іде геть.
«Рятуй, бійся Бога!»
А лисичка і не чує. Але їжак заплакав: «Сестричко! Дуже ми жили файно, ходи хоч розпрощайся зо мною».
Вернулася лисичка, та й обнялися обоє.
«Ой,—каже їжак,— поцілуймося, бо знаєш, що мені смерть зараз».
І лисиця вивалила язик і хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й убіг до саду. Є здобич! Узяв він хутко лисицю, убив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад.
Та й від того часу дуже їжаків шанував, бо мав од них користь.
